Психологічна проза

Иногда я думаю, а стоит ли? Стоит ли выжить? Стоит ли вернуться в мир ежедневных дел? В тот мир, в котором нет привкуса смерти? Нужен ли он мне станет тогда? Буду ли я его ценить так же, как сейчас, на пороге исчезновения?Содержит нецензурную брань.

Иногда я думаю, а стоит ли? Стоит ли выжить? Стоит ли вернуться в мир ежедневных дел? В тот мир, в котором нет привкуса смерти? Нужен ли он мне станет тогда? Буду ли я его ценить так же, как сейчас, на пороге исчезновения?Содержит нецензурную брань.

История о безнадежной и безумной любви парализованной юной красавицы Эдит Литературный шедевр Стефана Цвейга – роман «Нетерпение сердца» – превосходно экранизировался мэтром французского кино Эдуаром Молинаро. Однако даже очень удачной экранизации не удалось сравниться с силой и эмоциональностью истории о безнадежной, безумной любви парализованной юной красавицы Эдит фон Кекешфальва к молодому австрийскому офицеру Антону Гофмюллеру, способному сострадать ей, понимать ее, жалеть, но не ответить ей взаимностью… Перевод. Н.Н. Бунин, наследники, 2014ООО «Издательство АСТ», 2022

Особенно чувствительные натуры, вроде Марии Степановны, обречены всю жизнь скитаться и умереть в одиночестве. Кто тому виной? Коротко и, возможно, с юмором, но точно с издёвкой по отношению к Мариям Степановнам, которых в жизни я встречала и немало.Содержит нецензурную брань.

«Замок» – останній, незакінчений і найбільш загадковий роман Франца Кафки (1883–1924), в якому відобразилися всі теми і конфлікти, що непокоїли письменника протягом його життя. У центрі роману, як майже в усіх творах Кафки, – втаємничені, незбагненні, алогічні взаємини людини зі світом, з системою, з владою, з іншими людьми. Так, головний герой, опинившись у чужому йому середовищі, намагається порозумітися з тими, від кого тепер залежить його доля. Але ж ці зусилля вимагають і невиправданих жертв: поступитися власним достоїнством, щирими почуттями. Історія героя нагадує перипетії долі самого автора і так само трагічно передає самотність і безпорадність людини в її протистоянні жорстокості й абсурдності життя.

Стефан Цвейг (1881–1942) – найпопулярніший австрійський письменник, автор новел, романів і белетристичних біографій. Їх екранізували генії кіно, на них виросли покоління читачів. Секрет його творів простий: Цвейг відкриває таємниці людського серця, блискуче передає найтонші порухи душі, розповідає про незвичайно сильні почуття, що штовхають героїв на подвиги і злочини, про божевільні пристрасті, гордість і здатність до самопожертви… Драматичні долі героїв, любов і ненависть на межі життя й смерті, глибокі душевні депресії майстерно описані автором, що й сьогодні робить його твори актуальними. Є миті у житті, що їх по праву можна назвати доленосними, коли якась дія, навіть мимохіть мовлене слово можуть круто змінити долю людини. Саме про це роман Стефана Цвейга «Нетерпіння серця» – про загострене почуття самотності, обдурену довіру, про нетерпіння серця, що не дочекалося щасливого повороту долі. Це історія про кохання паралізованої Едіт, дочки магната з провінційного угорського містечка, до молодого лейтенанта, який спочатку, жаліючи дівчину, зі співчуття вдає, що відповідає на її кохання, а потім тікає. Авторові вдалося показати, наскільки беззахисне людське серце, на які відчайдушні вчинки штовхає воно людину.

Повість Ольги Кобилянської (1863–1942) «В неділю рано зілля копала» – один з найкращих творів видатної української письменниці. Вона створена за мотивами відомої народної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Однак авторка збагатила її новими деталями, які дають змогу глибше проникнути у внутрішній світ героїв. Тож трагічна історія кохання хлопця до двох дівчат, яке робить нещасними всіх, набула глибшого, філософського звучання й узагальнення. Письменниця спонукає читачів до роздумів про долю людини, про її відповідальність за свої вчинки, про їхній вплив не тільки на власне життя, а й близьких.

Герої творів Василя Стефаника (1871–1936) опиняються в межовій ситуації, їхні трагедії новеліст переживає як власні («І все, що я писав, мені боліло»). Письменник уживає покутський діалект, передає живі, як саме життя, образи трагічної дійсності, які неможливо було б відтворити літературною мовою. До видання увійшли новели зі збірок «Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога», «Моє слово» та ін. Автор зачіпає теми самотньої старості та трагедії зайвих ротів у бідних селянських родинах («Сама-саміська», «Ангел», «Осінь», «Катруся», «Новина»), еміграції за океан галицького селянства на межі XIX та XX ст. («Камінний хрест») тощо. Твори В. Стефаника перекладено багатьма мовами світу.

Панас Мирний (справжнє ім’я – Опанас Якович Рудченко, 1848–1920) увійшов в історію української літератури як прозаїкноватор, майстер психологічної прози. Його роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» став першою селянською епопеєю, яка охоплює події від катерининських часів до скасування кріпацтва в 1861 році. Головний герой Чіпка Вареник – селянин-бунтар, невтомний шукач правди, який зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став «пропащою силою». Якщо в літературі романтизму українських Робін Гудів типу Гаркуші й Устима Кармелюка залюбки зводили на п’єдестал, то Чіпка – це альтернатива Робінам Гудам. Роман заперечував можливість кривавих способів утвердження правди і може бути поставлений в один ряд із такими творами, як «Злочин і кара» та «Біси» Ф. Достоєвського. У романі «Повія» зображено трагічну долю бідної селянської дівчини Христі. Нужда та переслідування місцевих багатіїв женуть Христю з рідного села на заробітки в місто. Але й там вона не знаходить щастя – знову насильство, підлість, брехня, що завдають їй страждань і штовхають у прірву…

Ольга Кобилянська (1863–1942) – класик української літератури, авторка модерної прози. Її творча спадщина велика й різноманітна. Ця книжка містить дві повісті, що мали для письменниці непересічне значення. Саме «Людина» відкрила їй шлях до української літератури, бо вперше була написана українською мовою. І водночас, за словами авторки, принесла багато «мук творчості» – чотири рази перероблювалася. Тим часом «За ситуаціями» писалася «з такою силою чуття, що, викінчуючи її, я цілий вечір плакала», згадувала Ольга Кобилянська. Єднає повісті доля головних героїнь – така різна й однаково складна, які прагнуть жити за своїми ідеалами, та їм несила подолати опір світу, якому вони протистоять.

Ольга Кобилянська (1863–1942) – класик української літератури, авторка модерної прози. Її творча спадщина велика й різноманітна. Трагічну долю героїні грецького міфу Ніоби та її дітей переспівували на свій лад чимало митців ще від античних часів. Ольга Кобилянська пояснювала свою зацікавленість цією історією тим, що «… описана мною „Ніоба” існувала справді, і всі її діти були нещасливі… Ніобу знала моя мати особисто, а кількох з її дітей я також». У повісті уособленням горя та страждань є дружина священника Анна Яхнович. Їй не дає спокою думка, чому щастя обійшло її дванадцятьох дітей. Зрештою вона доходить висновку, що в усьому винна заздалегідь визначена неминучість. Однак читач має змогу ухвалити власне рішення.

Минуло майже сто років від написання роману «Місто», але він і досі є актуальним. І сьогодні мрійники вирушають у мандри, полишаючи свої домівки в селах, у пошуках кращої долі й далеко не завжди знаходять те, що шукають. Молодий енергійний сільський юнак Степан Радченко приїздить до Києва, вступає до економічного вишу й сподівається повернутися з новими знаннями на село. Він зустрічається із сільською дівчиною Надійкою, сумлінно навчається в інституті, але гординя й амбіції беруть своє, і Степан вирішує підкорити місто… Після масових репресій інтелігенції 1930-х років, під які потрапив також і Валер’ян Підмогильний, роман «Місто», як і інші твори письменника, був заборонений до 1989 року.

В інтелектуально-психологічній прозі Валер’яна Підмогильного (1901–1937) самотність та відчуженість головних персонажів породжені несвободою людини в абсурдному світі. Остап Шаптала, герой однойменної повісті, після смерті рідної сестри відчуває перед нею провину та потрапляє в «межову ситуацію». Письменник застерігає від ілюзій та пошуку об’єктів поклоніння, якими можуть бути не лише люди, а й ідеї, речі та образи. Герой «Повісті без назви» розшукує у місті чарівну незнайомку, щоб заново осягнути цінність людського існування. Цей твір містить роздуми про мету мистецтва, а отже, частково розкриває естетичні погляди В. Підмогильного.

Валер’ян Підмогильний (1901–1937) тонко та глибоко відчував контрасти довкола й доносив їх до читача. Проблема одвічності та незалежності від волі людини життя на землі глибоко трактується в оповіданні «В епідемічному бараці». Теми голоду 1921–1923 років письменник торкається у творі, – який вважав одним зі своїх найкращих, – «Син». Герої Підмогильного занурені в «межову ситуацію» або наближені до неї, перебувають у складних суспільних обставинах. Митець зважає на психологічні аспекти людського буття, занурюється в підсвідомі стимули вчинків своїх персонажів.

Шоушенк – в’язниця, з якої ще нікому не вдавалося втекти. Енді Дюфрейн потрапив сюди за вбивство, якого не вчиняв. Невинна людина засуджена на довічне ув’язнення… У тюремному пеклі так легко збожеволіти! Але Енді виявився міцним горішком… Ще ніхто не втікав із Шоушенку? Отже, він буде першим! Пронизлива історія про силу людського духу і про те, що ніколи не можна здаватися – навіть коли здається, що виходу немає… До видання також увійшли повісті «Здібний учень», «Тіло» та «Метод дихання».

Стефан Цвейг (1881–1942) – найпопулярніший австрійський письменник, автор новел, романів і белетристичних біографій. Їх екранізували генії кіно, на них виросли покоління читачів. Секрет його творів простий: Цвейг відкриває таємниці людського серця, блискуче передає найтонші порухи душі, розповідає про незвичайно сильні почуття, що штовхають героїв на подвиги і злочини, про божевільні пристрасті, гордість і здатність до самопожертви… Драматичні долі героїв, любов і ненависть на межі життя й смерті, глибокі душевні депресії майстерно описані автором, що й сьогодні робить його твори актуальними. Є миті у житті, що їх по праву можна назвати доленосними, коли якась дія, навіть мимохіть мовлене слово можуть круто змінити долю людини. Саме про це роман Стефана Цвейга «Нетерпіння серця» – про загострене почуття самотності, обдурену довіру, про нетерпіння серця, що не дочекалося щасливого повороту долі. Це історія про кохання паралізованої Едіт, дочки магната з провінційного угорського містечка, до молодого лейтенанта, який спочатку, жаліючи дівчину, зі співчуття вдає, що відповідає на її кохання, а потім тікає. Авторові вдалося показати, наскільки беззахисне людське серце, на які відчайдушні вчинки штовхає воно людину.

«Замок» – останній, незакінчений і найбільш загадковий роман Франца Кафки (1883–1924), в якому відобразилися всі теми і конфлікти, що непокоїли письменника протягом його життя. У центрі роману, як майже в усіх творах Кафки, – втаємничені, незбагненні, алогічні взаємини людини зі світом, з системою, з владою, з іншими людьми. Так, головний герой, опинившись у чужому йому середовищі, намагається порозумітися з тими, від кого тепер залежить його доля. Але ж ці зусилля вимагають і невиправданих жертв: поступитися власним достоїнством, щирими почуттями. Історія героя нагадує перипетії долі самого автора і так само трагічно передає самотність і безпорадність людини в її протистоянні жорстокості й абсурдності життя.