Українська поезія

Лірична збірка поезій – перша творча добірка автора, в якій представлено на читацький розсуд роздуми і розповіді з самого життя автора, де переплелись радості і болі, тривоги, життєві невдачі і звершення мрій. Збірка поезій буде цікавою для тих, хто вміє любити життя і прагне досягти власних вершин, а також для тих, хто прагне відвертих розмов про наболіле. Саме на сторінках цієї книги Ви зможете знайти відверті зізнання про поразки і злети в житті автора, які притаманні, мабуть, кожному з нас. Тому збірка поезій «Я мушу мовчати» викликає безліч емоцій, зігріває душу і наповнює її вірою в себе і вдячністю до тих, хто нас оточує.

Стисло від автора. Витяг з академічного словника української мови (1970-1980): По’дув , у, чол. 1. Порив (вітру і т. ін.); повів, повівання.Ознака, прикмета наближення, настання чого-небудь. 2. Те саме, що вітер. 3. Перен. Ідеї, суспільно-політичні напрями тощо, характерні для певного часу; віяння. Словник української мови: в 11 томах. – Том 6, 1975. – Стор. 760. Це друга збірка моїх дивних рукописів)) Як завжди, у ній твори про почуття. Дехто говорить, що мої твори важкі і складні, а дехто у захваті від цього. А як ще примусити тебе задуматись про важливі у житті речі? Звичайно, що середини не буде, бо твори наповнені алегоріями і афоризмами, які інколи з першого разу важко зрозуміти і здогадатися, що саме я маю на увазі, однак, перш за все їх потрібно відчути. Вони як мелодії проходять крізь мене, і тому я передаю їх на папір так як відчуваю, десь високо, десь низько, а десь просто криком! Одне можу сказати точно, що, як я вже колись писав, у творах я не дозволяю ображати ні жінок, ні чоловіків, а лише, по-своєму, розповідаю про їхні, як позитивні, так і негативні риси, манери, поведінку, демонструючи, яким бути не бажано, або ж навпаки, як пристрасно, ніжно, турботливо, а головне щиро, потрібно відноситись до життя, себе, людей, які поруч з тобою, щоб увібрати, наче палітра, в себе всі яскраві, емоційні барви всесвіту, подаровані нам, та дарувати сердечно іншим)) У всесвіті завжди існує баланс між темним і світлим, і хоча, інколи, саме щось не зовсім позитивне і є тим паливом, що спонукає до написання творів, однак, світлого завжди дещо більше! Щось таке, поїхали…

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.

Борис Херсонський – один з провідних російськомовних поетів України, лауреат численних міжнародних премій, в останні роки пише не тільки російською, але й українською мовою та перекладає українською свої російськомовні вірші. У збірку «Сталіна не було» ввійшли як нові твори, написані українською, так й автопереклади, зроблені у 2016–2017 р. Тематика та стилістика віршів типова для автора – сюрреалістичні спроби осмислити історію тоталітаризму, «біографічна лірика», нариси побуту п’ятдесятих-шістдесятих років минулого сторіччя, у які несподівано вторгаються образи середньовіччя, відлуння війни на Донбасі, монстри юрського періоду… Значну долю у збірці займають біблійні мотиви. Тобто у своїх українських віршах поет залишається сам собою. Але уважний читач знайде тут й відгуки класичних зразків української поезії.

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.

Іван Драч (нар. 1936 р.) – неоднозначна фігура українського культурного простору. Поет, кіносценарист, драматург, перекладач, мислитель, політик, лауреат Шевченківської премії і Державної премії СРСР, кавалер ордену князя Ярослава Мудрого V ступеня (1996), Герой України (2006). Творчість Драча відома не тільки в Україні, а й далеко за її межами. В літературі доби «шістдесятників» його поезія свого часу наробила чимало галасу. В кінематографі саме за сценаріями Драча було створено низку справді культових фільмів – «Пропала грамота», «Криниця для спраглих», «Камінний хрест». До видання увійшли вірші, написані у 60—70-ті роки минулого століття, в яких чудово розкривається непересічний поетичний талант І. Драча.

Іван Драч (нар. 1936 р.)□– відомий український поет-шістдесятник, громадсько-політичний діяч, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, Герой України. Протягом більш як п’яти десятиріч літературної діяльності він видав багато збірок поезій, драматичних творів, перекладів, кіноповістей. І. Драчеві притаманні ерудиція, вимогливий смак, масштабність бачення художнього життя, проникливість і гострота характеристик, бездоганність стилю. Його поезія – це насамперед поезія запитань, а не відповідей, поезія поставлених проблем, спроба достукатися до людини.

Ім’я Івана Федоровича Драча (нар. 1936 р.) відомо не лише в Україні, а й далеко за її межами. Поет, кіносценарист, драматург, перекладач, мислитель, громадський діяч, перший голова Народного Руху України (1989), лауреат Шевченківської і Державної премій СРСР, кавалер ордену князя Ярослава Мудрого V ступеня (1996), Герой України (2006). Поезія Івана Драча виразно сучасна, масштабна, інтелектуальна, емоційно насичена, вона дозволяє читачеві повернутися в минуле, зазирнути в майбутнє, спонукає перейнятися тривогами нашого часу. До видання увійшли поезії із книжок «Противні строфи» (2005), «Із майбутньої книги» (2007), «Сивим конем» (2011), «SатирикоN. Pro i contra» (2015), в яких поет чуйно вловив найтонші вібрації сучасності.

У світі, мабуть, не існує людини, яка б не пам’ятала найщасливіших чи найтрагічніших днів свого життя. Але це лише окремі дні. Усі ж інші для більшості людей зливаються у суцільну строкату смугу за вікном рухомого потяга й нічим не відрізняються один від одного. Проте існує дуже незначна когорта людей з особливим поетичним відчуттям світу, яким, мабуть, Всевишнім даровано талант і вміння робити «стоп-кадр» у суцільному потоці буття і наповнювати змістом кожен прожитий день. Вони, на відміну від багатьох, чують, як росте трава, як сміється сонячний літній ранок, як розмовляють під поривами осіннього вітру між собою дерева, як створюють у небі дивовижні образи хмари… До цієї когорти належить і Олександр Афонін – громадський діяч і водночас людина з поетичною душею, для якого кожен день – це цілий Всесвіт, наповнений смислом, красою, любов’ю до життя, котрим він щедро ділиться зі своїми читачами.

Рідна пісня стала невід’ємною частиною життя Українських січових стрільців, загони яких до останку змагалися з російськими поневолювачами у 1914–1918 роках. Духовні спадкоємці кращих традицій українського війська спочатку залюбки співали народні творіння, а невдовзі в стрілецькому середовищі народилися десятки своїх пісень, які виховували в народі патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. Потім на кожну пісню було накладено майже 70-літнє радянське табу. Уперше в історії України зібрано майже всі пісні в одній книзі (оригінали взято з видань 1920-х років), уперше віддано належне авторам (їх аж 24): у більшості творів, які досі вважалися народними, тепер заслужено названо своїх творців віршів та мелодій. Ні в Другу світову війну, ні у теперішній війні з Росією українці не мали стільки незабутніх та нев’янучих пісень, скільки їх було написано талановитими митцями січового стрілецтва, більшість з яких вважаються народними. Дав би Господь зберегти і примножити цей дорогоцінний пласт, який завжди був і залишиться золотими сторінками сивої давнини.

Василь Симоненко (1935–1963) – український поет-шістдесятник і журналіст – пішов із життя у неповних 28 років. Лише одна книжка була видана за життя поета. Але вже тоді набули великої популярності самовидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960—1970-х pоків. Провідною темою його творчості є любов до України, її безталанного народу (i в цьому пряме продовження шевченкiвських традицiй). Тільки в незалежній Україні вiршi поета були надруковані у повному обсязі та без цензурних втручань. У 1995 році Василю Симоненку посмертно присуджено Державну премію України імені Т. Шевченка. До цієї книжки включено поезії, які були надруковані у збірках, що вийшли за життя («Тиша і грім») та після смерті поета: вірші, поеми, сонети, балади, казки, байки, а також окремі новели. Усі вони пережили випробування часом і є актуальними й сьогодні.

До видання ввійшли поетичні збірки Миколи Хвильового (1893–1933) «Молодість» та «Досвітні симфонії», а також вірші, що за життя автора друкувалися лише у різних періодичних виданнях. Буй-но-романтичній поезії Хвильового властивий вільний віршовий розмір та експресивний, повен жаргонних висловів оточення письменника словник. За словами відомого тогочасного літературного критика, він «мішає оливу з водою і роздвоюється між романтикою і занадто тверезими вимогами життя».

Книжка «Сонцем стань!» буде корисною учням середнього та старшого шкільного віку, їхнім батькам і вчителям, адже складається з поезій неоднозначного періоду історії нашої держави кінця ХІХ – першої половини ХХ століття. Ця збірка не лише орієнтована на шкільну програму і враховує необхідність учнів ознайомитися з ліричними та ліро-епічними творами, але й знайде відгук у серцях і душах юних читачів, допоможе зрозуміти ту неповторну добу, продемонструє всю різнобарвність талантів, якими так щедро багата наша земля. До видання включені твори видатних письменників Михайла Старицького, Івана Франка, Лесі Українки, Миколи Вороного, Олександра Олеся та інших.

Поема «Праведний Суд» відомого українського поета Олексія Кононенка написана за мотивами алегоричної повісті Осипа Турянського (1880—1933) «Дума пралісу». Зіставляючи спосіб життя людей і звірів, їхні вади і достоїнства, автор задається питанням: чи справді звірі більш гідні називатися вінцем творіння, аніж людина?.. Оригінальні графічні ілюстрації художника Віктора Кононенка якнайкраще допоможуть розкрити смисл твору.

У цьому виданні маловідомої і невідомої спадщини видатного українського поета-лірика і полум’яного борця за незалежність України – козака петлюрівської армії у 1918–1919 роках – Володимира Сосюри вміщено високопатріотичні вірші періоду визвольних змагань і ліричні шедеври 1920-х років, частина яких була покалічена радянською цензурою. Тут представлено твори, які не друкувалися за життя поета (поема «Мазепа» та деякі вірші), що зберігалися в недоступних для читачів сховищах спецхранів або поширювалися в копіях як найпопулярніші зразки дисидентської літератури. У книзі вперше друкуються документи із архівно-слідчої справи дружини поета Марії Гаврилівни Сосюри, репресованої у листопаді 1949 року, яку було згодом реабілітовано за відсутністю складу злочину. У науковій розвідці Сергія Гальченка розкриваються невідомі сторінки життя і творчості неординарної особистості – українського поета Володимира Сосюри.

Олександр Афонін – людина, відома в Україні своїми науковими статтями та полемічними публікаціями, в яких розглядається роль книги у формуванні людської особистості, стосунки української влади й книжкового середовища. Водночас він є автором шести збірок поезій, що вийшли друком у видавництві «Фоліо» та отримали схвальну оцінку читачів. Олександр Афонін не пише вірші, він живе віршами. Викликає здивування, як у прозі нашого буття, серед тієї непростої і проблемної щоденної роботи, яку він виконує як президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів, йому вдається відшукати поетичне слово, щоб описати свої по-юнацьки щирі відчуття такого мінливого і такого неосяжного світу природи і людей. Читаючи його поезію, мимоволі починаєш дивитися на світ його очима і перейматися його емоціями. Мабуть, тому поціновувачі поетичних творів Олександра Афоніна сприймають його поезію як духовні ліки від буденності життя.

Наша збірка містить найкращі українські пісні XX століття. 1950— 1980-ті роки подарували нам цілу плеяду талановитих композиторів і поетів, які створили майже дві сотні прекрасних українських пісень. Такі пісні, як «Два кольори» Олександра Білаша і Дмитра Павличка, «Кохана» Ігоря Поклада та Ігоря Бараха, «Червона рута» і «Водограй» Володимира Івасюка, «Черемшина» Василя Михайлюка і Миколи Юрійчука, «Дикі гуси» Ігоря Поклада і Юрія Рибчинського, «Край, мій рідний край» Миколи Мозгового, «Верба» Едуарда Ханка і Юрія Рибчинського завоювали серця не тільки наших співвітчизників, а й європейців і любителів нашої пісні на американському континенті та у далекій Австралії. Ці пісні, а також багато інших ви знайдете на сторінках цього видання, до того ж книжка містить розповіді про історію їх створення та долю творців та виконавців цих пісень.

Іван Драч (нар. 1936 р.) – неоднозначна фігура українського культурного простору. Поет, кіносценарист, драматург, перекладач, мислитель, політик, лауреат Шевченківської премії і Державної премії СРСР, кавалер ордену князя Ярослава Мудрого V ступеня (1996), Герой України (2006). Творчість Драча відома не тільки в Україні, а й далеко за її межами. В літературі доби «шістдесятників» його поезія свого часу наробила чимало галасу. В кінематографі саме за сценаріями Драча було створено низку справді культових фільмів – «Пропала грамота», «Криниця для спраглих», «Камінний хрест». До видання увійшли вірші, написані у 60—70-ті роки минулого століття, в яких чудово розкривається непересічний поетичний талант І. Драча.

Іван Драч (нар. 1936 р.)□– відомий український поет-шістдесятник, громадсько-політичний діяч, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, Герой України. Протягом більш як п’яти десятиріч літературної діяльності він видав багато збірок поезій, драматичних творів, перекладів, кіноповістей. І. Драчеві притаманні ерудиція, вимогливий смак, масштабність бачення художнього життя, проникливість і гострота характеристик, бездоганність стилю. Його поезія – це насамперед поезія запитань, а не відповідей, поезія поставлених проблем, спроба достукатися до людини.

Ім’я Івана Федоровича Драча (нар. 1936 р.) відомо не лише в Україні, а й далеко за її межами. Поет, кіносценарист, драматург, перекладач, мислитель, громадський діяч, перший голова Народного Руху України (1989), лауреат Шевченківської і Державної премій СРСР, кавалер ордену князя Ярослава Мудрого V ступеня (1996), Герой України (2006). Поезія Івана Драча виразно сучасна, масштабна, інтелектуальна, емоційно насичена, вона дозволяє читачеві повернутися в минуле, зазирнути в майбутнє, спонукає перейнятися тривогами нашого часу. До видання увійшли поезії із книжок «Противні строфи» (2005), «Із майбутньої книги» (2007), «Сивим конем» (2011), «SатирикоN. Pro i contra» (2015), в яких поет чуйно вловив найтонші вібрації сучасності.