Таємниці минулого

Про любов сказано все, але не всіма. Анна Шила пропонує дізнатися ще одну історію: про киянку Анну і француза Жульєна. Роками вони будують свій «острів кохання» (тим більше, що й зустрічаються частіше на островах, аніж у Києві чи Парижі). Однак не все так просто. Вони переживають не лише шквал почуттів, красу і силу взаємо-притягання, але й непорозуміння, довгі розлуки, навіть зраду… Як подолати наростаючі проблеми й знайти свій острів кохання – землю обітовану, на яку кожен прагне потрапити? Чи можна оминути долю? Як стати щасливими? Питання, порушені авторкою, близькі й актуальні багатьом. Ця книга – опис простих і дієвих рецептів щастя, так потрібних кожному з нас.

Марія Галіна – відома російська поетка та письменниця українського походження, біолог за освітою, лауреат численних літературних премій з поезії, прози та фантастичної прози (зокрема двічі – персональної премії Бориса Стругацького). Химерна проза Марії Галіної набула визнання критиків та завоювала любов читачів. Роман «Автохтони» російською вийшов друком у 2015 році і був відзначений критикою як одна з найяскравіших літературних подій року. До безіменного міфічного міста, яке багатьом, однак, видасться знайомим, прибуває такий самий безіменний герой – людина без імені і без персональної історії. Взагалі, він начебто мистецтвознавець, який приїхав, щоб написати статтю про постановку безмаль столітньої давнини опери «Смерть Петронія». Тіні оживають, місто наповнюється вихідцями з минулого, яке начебто давно завершилося, але водночас триває. Оперна співачка, вбита просто на сцені ревнивим коханцем, відроджується у власній напівбожевільній праонуці; офіціантка в місцевому кафе працює тут, за її власними словами, з кінця XVIII століття, а всюдисущий старигань, якого головний герой винаймає як консультанта, схоже, і зовсім вічний. Усі разом вони формують дивну і відмерлу расу стародавніх мешканців цього міста – похмурих і загадкових автохтонів…

Світ сповнений таємниць. Але у своїй повсякденній марноті ми забуваємо про це. І лише у хвилини відносного спокою, десь у горах або на березі річки, нас раптом охоплює непередаване відчуття краси і гармонії навколишнього світу. І його вічної таємниці, розгадати яку навряд чи комусь дано. Ось і нова книжка Маріанни Гончарової – по суті, перший її роман – насамперед про таємниці. Про таємниці, які зберігає в собі овіяна легендами Аргідава – старовинна фортеця на березі Дністра. І про те, що – ні, не розкрити цю таємницю, а хоча б наблизитися до неї – дано лише тому, хто приходить туди з чистим серцем і добрими намірами. До цього можна додати, що, як і всі книжки письменниці, «Аргідава» читається на одному диханні. У чому, взявши її в руки, ви легко переконаєтеся…

Світ сповнений таємниць. Але у своїй повсякденній марноті ми забуваємо про це. І лише у хвилини відносного спокою, десь у горах або на березі річки, нас раптом охоплює непередаване відчуття краси і гармонії навколишнього світу. І його вічної таємниці, розгадати яку навряд чи комусь дано. Ось і нова книжка Маріанни Гончарової – по суті, перший її роман – насамперед про таємниці. Про таємниці, які зберігає в собі овіяна легендами Аргідава – старовинна фортеця на березі Дністра. І про те, що – ні, не розкрити цю таємницю, а хоча б наблизитися до неї – дано лише тому, хто приходить туди з чистим серцем і добрими намірами. До цього можна додати, що, як і всі книжки письменниці, «Аргідава» читається на одному диханні. У чому, взявши її в руки, ви легко переконаєтеся…

Марія Галіна – відома російська поетка та письменниця українського походження, біолог за освітою, лауреат численних літературних премій з поезії, прози та фантастичної прози (зокрема двічі – персональної премії Бориса Стругацького). Химерна проза Марії Галіної набула визнання критиків та завоювала любов читачів. Роман «Автохтони» російською вийшов друком у 2015 році і був відзначений критикою як одна з найяскравіших літературних подій року. До безіменного міфічного міста, яке багатьом, однак, видасться знайомим, прибуває такий самий безіменний герой – людина без імені і без персональної історії. Взагалі, він начебто мистецтвознавець, який приїхав, щоб написати статтю про постановку безмаль столітньої давнини опери «Смерть Петронія». Тіні оживають, місто наповнюється вихідцями з минулого, яке начебто давно завершилося, але водночас триває. Оперна співачка, вбита просто на сцені ревнивим коханцем, відроджується у власній напівбожевільній праонуці; офіціантка в місцевому кафе працює тут, за її власними словами, з кінця XVIII століття, а всюдисущий старигань, якого головний герой винаймає як консультанта, схоже, і зовсім вічний. Усі разом вони формують дивну і відмерлу расу стародавніх мешканців цього міста – похмурих і загадкових автохтонів…

Кто и откуда пришли к нам те, кто взял над нами власть – не знает никто. Но ты должен знать, что родиться в чужой реальности мало, в ней еще надо умереть! Ну а перед этим поработать на радость владельца этой реальности... Ну или понять и победить... я в тебя верю... . P.S. Я всегда удивлялся тому, почему в таком великом числовом многообразии, из которого и состоят отдельные облака и тучи, не бывает четких совпадений с предметами на земле. У камней бывают, у деревьев бывают, у животных бывают, а у туч нет. Потом понял – тот кто их, да и все вокруг придумал, просто им запретил это делать! Р.P.S. Если после того, как прочитал "Счетоводов" – захотел продолжения, то просто посмотри в окно, оно, продолжение там, за ним...