Краєзнавство

Ця книга – роздуми істориків Львова, Івано-Франківська, Рівного, Луцька про суспільно-політичне й культурно-освітнє життя Галичини і Волині між двома світовими війнами, під польською займанщиною, в часи українсько-польських протистоянь – від війни 1918–1919 років до Волинської трагедії 1943-го, в ході яких гинули як поляки, так і українці. Основним напрямом національної політики Другої Речі Посполитої стало забезпечення територіальної цілісності відродженої держави з кордоном по Збручу. Варшава організовувала репресії проти націоналістичних сил, а також прагнула перевести на рейки угодовства легальні українські політичні сили. Влада не лише надавала переваги полонофільським угрупованням, але й штучно формувала прихильну до Польщі національну свідомість серед бойків, лемків, гуцулів, поліщуків, а через систему освіти та культури намагалася реалізувати політику національної чи державної асиміляції. У зв’язку з цим українські громадські діячі, Греко-католицька церква змушені були cтворити недержавні школи, культурні та наукові товариства, кооперативи, які підтримували населення матеріально і духовно.

Ця книга – діалог істориків, географів, літературознавців, письменників і публіцистів про час і простір підавстрійської Галичини від кінця ХVIII ст. до Першої світової війни, розпаду Дунайської монархії. Насамперед показано історичну спадщину «довгого» ХІХ ст. У цей час у складі Австро-Угорської монархії Галичина стала нафтовим Клондайком та Ельдоpадо – одним із світових центpів видобутку «чорного золота». В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. до неї була пpикута увага багатьох політиків і міжнаpoдних компаній: на певний час кpай став об’єктом конкуренції між пpедставниками великого капіталу. У столиці Галичини з’явилася перша на українських землях газета, запущено дирижабль, залізничний потяг і трамвай, на базі дрогобицької нафти винайдено гасову лампу. Там з’явилися перші українські партії, наукові товариства, студентські об’єднання, кооперативні структури, парамілітарні і скаутські організації, бальнеологічні курорти, футбольні та хокейні команди. Карпатський край кінця ХІХ – початку ХХ ст. став П’ємонтом не лише для українців, але й поляків, які здобули неоцінений управлінський досвід у Галицькому сеймі і Віденському парламенті; батьківщиною для галицьких євреїв, які теж бажали політичних свобод, національно-державного усамостійнення. Така подорож в австрійську/підавстрійську Галичину дозволить краще зрозуміти трагедію і велич історії не лише цього краю з кінця XVIII ст. до Першої світової війни, але й всієї України. України, яка завжди прагнула єднання, миру, господарського і культурно-освітнього поступу.

Ким насправді були літописні поляни? Хто автор «Слова о полку Ігоревім»? Куди поділися хозари і звідки взялися козаки? Чи можна було уникнути татаро-монгольського ярма? Чи мала шанси Україна стати державою за Богдана Хмельницького і Михайла Грушевського? Про все це – і не тільки – докладно і захоплююче розповідає історик, журналіст, письменник Віктор Авдєєнко, висуваючи часом зовсім несподівані версії історичних фактів.

Ця книга – діалог істориків, географів, літературознавців, письменників і публіцистів про час і простір підавстрійської Галичини від кінця ХVIII ст. до Першої світової війни, розпаду Дунайської монархії. Насамперед показано історичну спадщину «довгого» ХІХ ст. У цей час у складі Австро-Угорської монархії Галичина стала нафтовим Клондайком та Ельдоpадо – одним із світових центpів видобутку «чорного золота». В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. до неї була пpикута увага багатьох політиків і міжнаpoдних компаній: на певний час кpай став об’єктом конкуренції між пpедставниками великого капіталу. У столиці Галичини з’явилася перша на українських землях газета, запущено дирижабль, залізничний потяг і трамвай, на базі дрогобицької нафти винайдено гасову лампу. Там з’явилися перші українські партії, наукові товариства, студентські об’єднання, кооперативні структури, парамілітарні і скаутські організації, бальнеологічні курорти, футбольні та хокейні команди. Карпатський край кінця ХІХ – початку ХХ ст. став П’ємонтом не лише для українців, але й поляків, які здобули неоцінений управлінський досвід у Галицькому сеймі і Віденському парламенті; батьківщиною для галицьких євреїв, які теж бажали політичних свобод, національно-державного усамостійнення. Така подорож в австрійську/підавстрійську Галичину дозволить краще зрозуміти трагедію і велич історії не лише цього краю з кінця XVIII ст. до Першої світової війни, але й всієї України. України, яка завжди прагнула єднання, миру, господарського і культурно-освітнього поступу.

Ким насправді були літописні поляни? Хто автор «Слова о полку Ігоревім»? Куди поділися хозари і звідки взялися козаки? Чи можна було уникнути татаро-монгольського ярма? Чи мала шанси Україна стати державою за Богдана Хмельницького і Михайла Грушевського? Про все це – і не тільки – докладно і захоплююче розповідає історик, журналіст, письменник Віктор Авдєєнко, висуваючи часом зовсім несподівані версії історичних фактів.

Книгу нарисів львівських етнологів та істориків написано не стільки для галичан, скільки для всіх співвітчизників в Україні та за кордоном, які хочуть (і повинні) краще запізнати Галичину – південно-західну частину сучасної України, що сягає північних схилів Карпат, басейнів верхнього і середнього Дністра, верхньої течії Західного Бугу, верхнього Сяну. В етнокультурному аспекті сучасна Галичина (Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська області) території Західного Поділля, Опілля, Надсяння і Покуття, частини територій Гуцульщини, Бойківщини, Лемківщини та Волині. Так, після першого поділу Речі Посполитої 1772 року до Галичини приєднано частину історико-етнографічної Волині (півчнічні терени сучасної Львівської області), яка поступово була «огаличанина». Запрошуємо до читання та пізнання самобутнього етнокультурного простору західного регіону України у так звану «австрійську» добу. В формате PDF A4 сохранен издательский макет.

П’ята книга серії «Проект “Україна”: Архітектори, виконроби, робітники» містить унікальні для україномовного середовища тексти з історії і ритуалів «вільних каменярів». Автор першого тексту – Андрій Красножон – історик, археолог, дослідник середньовічної фортифікації Північно-Західного Причорномор’я, а також неперевершений знавець Одеси. Андрій Красножон розкриває масонство як професійний археолог – шар за шаром, крок за кроком, без захоплених містичних інтерпретацій. Як справжній історик він з’ясовує як, хто, коли та головне – навіщо винайшов масонський ритуал у тому вигляді, в якому він, за словами історика, існує до сьогодні. У другій частині Костянтин Скопцов, блискучий мистець, пропонує своє бачення містерій всіх ступенів Стародавнього та Прийнятого Шотландського Обряду. Автор розглядає символіку 33-х градусів СПШУ в їх первозданній чистоті через призму стародавніх філософських течій – кабали, алхімії, окремих сакральних текстів античності та середньовіччя.

Ця книга – роздуми істориків Львова, Івано-Франківська, Рівного, Луцька про суспільно-політичне й культурно-освітнє життя Галичини і Волині між двома світовими війнами, під польською займанщиною, в часи українсько-польських протистоянь – від війни 1918–1919 років до Волинської трагедії 1943-го, в ході яких гинули як поляки, так і українці. Основним напрямом національної політики Другої Речі Посполитої стало забезпечення територіальної цілісності відродженої держави з кордоном по Збручу. Варшава організовувала репресії проти націоналістичних сил, а також прагнула перевести на рейки угодовства легальні українські політичні сили. Влада не лише надавала переваги полонофільським угрупованням, але й штучно формувала прихильну до Польщі національну свідомість серед бойків, лемків, гуцулів, поліщуків, а через систему освіти та культури намагалася реалізувати політику національної чи державної асиміляції. У зв’язку з цим українські громадські діячі, Греко-католицька церква змушені були cтворити недержавні школи, культурні та наукові товариства, кооперативи, які підтримували населення матеріально і духовно.