Біографії письменників і поетів

Видатний український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, академік АН України понад 50 років працював у літературі і залишив нам велику спадщину. «Поет – це людина, що палко любить слово, як найгострішу зброю», – говорив Рильський, і він дійсно був «володарем слів ясних і мудрих». Його поезії сповнені щирістю, відвертістю, пронизані мотивами любові до усього сущого. «Читачу! Поглянь, усміхнись: я твій, я не вмер, я живий!» – ці слова спадають на думку, коли читаєш безсмертні вірші Максима Тадейовича Рильського.

До книги увійшли вибрані твори видатного українського поета, перекладача, вченого-філолога М. Драй-Хмари, зокрема поезії зі збірки «Проростень», вірші різних років, щоденникові записи, листи до родини, нарис «Українці», автобіографії. Подано тексти матеріалів слідчої справи. За т. з. контрреволюційну діяльність М. Драй-Хмара був засуджений до непосильної праці у виправних концтаборах, де він загинув 1939 року.

Син двох народів, Шмуель Йозеф Агнон (1888–1970) народився в містечку Бучач на Тернопільщині, а став класиком єврейської літератури на івриті, одним із видатних письменників ХХ століття і єдиним уродженцем української землі та першим серед громадян Ізраїлю лауреатом Нобелівської премії з літератури (1966). Він майстерно змалював історичний і психологічний портрет єврейства, створив світську літературу – сучасницю і сестру релігійної єврейської словесності. Творчість Агнона розпочиналася в Галичині й назавжди увібрала в себе багату палітру її просторів, усю гаму звичаїв та обрядів, мови й характерів євреїв, доля яких тісно поєдналася з українцями. Крізь усе життя майстер слова проніс любов до рідного краю і, багато розповідаючи світові про українську землю, розкривав багатовікову спорідненість долі двох у минулому бездержавних народів.

Остап Вишня (спражнє ім’я – Павло Михайлович Губенко) – неперевершений майстер сатиричної прози, письменник від народу і для народу, що, проживаючи разом із ним бурхливі й найтяжчі роки радянської дійсності, зумів через фейлетон та гумор дарувати надію й почуття єдності й близькості порозуміння. Він винайшов новий жанр гумористичної прози – усмішки. І вони, Вишневі, розійшлися анекдотами в читацькому середовищі… Людина з загостреним почуттям українськості, письменник болів душею за своїх рідних «чухраїнців», за жартом приховуючи розпач і біль від безсилля щось змінити. Міг лишень писати – крізь рядки натякаючи на вади дійсності, що коштувало йому свободи і майже життя, але в обмін на те подарувало неминущу любов і повагу українського читача, яку не змогли знищити навіть гидкі совісті письменника контроверсні «антиупівські» твори…

У цьому виданні маловідомої і невідомої спадщини видатного українського поета-лірика і полум’яного борця за незалежність України – козака петлюрівської армії у 1918–1919 роках – Володимира Сосюри вміщено високопатріотичні вірші періоду визвольних змагань і ліричні шедеври 1920-х років, частина яких була покалічена радянською цензурою. Тут представлено твори, які не друкувалися за життя поета (поема «Мазепа» та деякі вірші), що зберігалися в недоступних для читачів сховищах спецхранів або поширювалися в копіях як найпопулярніші зразки дисидентської літератури. У книзі вперше друкуються документи із архівно-слідчої справи дружини поета Марії Гаврилівни Сосюри, репресованої у листопаді 1949 року, яку було згодом реабілітовано за відсутністю складу злочину. У науковій розвідці Сергія Гальченка розкриваються невідомі сторінки життя і творчості неординарної особистості – українського поета Володимира Сосюри.

До видання увійшли матеріали, що висвітлюють драматичну історію цькування видатного поета, перекладача, громадського діяча Максима Рильського (1895–1964). У 1920-ті роки його причетність до угруповання «неокласиків» викликала гострі напади офіційної критики, що закінчилося арештом Рильського у 1931-му. В жовтні 1947 року він знову зазнав безжально-несправедливої критики, відкритого політичного гоніння з боку літераторів і партійних діячів за «буржуазно-націоналістичний ухил, відсутність більшовицької ідейності». Дух тих часів живе у статтях, архівних матеріалах, поетичних творах, спогадах, промовах, резолюціях, що включені до цього збірника, як нагадування про жорстокі уроки тоталітаризму ХХ століття.

Визнаний літературознавець, глибокий аналітичний критик, полеміст, лідер «неокласиків», поет і блискучий перекладач античної поезії Микола Костянтинович Зеров (1890–1937) не міг бути осторонь відомої літературної дискусії 20-х років. Погляди Зерова вимагали усвідомлення й засвоєння багатств української національної традиції, перенесення на український ґрунт кращих творів європейської класики й сучасної літератури. Став жертвою сталінських репресій доби розстріляного відродження.

До видання увійшли матеріали, що висвітлюють драматичну історію цькування видатного поета, перекладача, громадського діяча Максима Рильського (1895–1964). У 1920-ті роки його причетність до угруповання «неокласиків» викликала гострі напади офіційної критики, що закінчилося арештом Рильського у 1931-му. В жовтні 1947 року він знову зазнав безжально-несправедливої критики, відкритого політичного гоніння з боку літераторів і партійних діячів за «буржуазно-націоналістичний ухил, відсутність більшовицької ідейності». Дух тих часів живе у статтях, архівних матеріалах, поетичних творах, спогадах, промовах, резолюціях, що включені до цього збірника, як нагадування про жорстокі уроки тоталітаризму ХХ століття.

Важливе місце у творчості класика австрійської літератури Стефана Цвейга (1881–1942) займають біографічні романи, есе. Майже десять років письменник працював над циклом «Будівники світу». Перший твір цього циклу – «Три майстри. Бальзак, Дікенс, Достоєвський» (1920) про найбільших письменників XIX століття Франції (Бальзак), Англії (Дікенс) і Росії (Достоєвський). Не завжди точні у фактах, інколи довільно трактуючи життя і діяльність історичної особи, белетризовані біографії Цвейга підкуповують критичним мисленням, умінням відтворити історичний колорит, проникненням в психологію творчої особистості. В формате PDF A4 сохранен издательский макет.

У цьому виданні маловідомої і невідомої спадщини видатного українського поета-лірика і полум’яного борця за незалежність України – козака петлюрівської армії у 1918–1919 роках – Володимира Сосюри вміщено високопатріотичні вірші періоду визвольних змагань і ліричні шедеври 1920-х років, частина яких була покалічена радянською цензурою. Тут представлено твори, які не друкувалися за життя поета (поема «Мазепа» та деякі вірші), що зберігалися в недоступних для читачів сховищах спецхранів або поширювалися в копіях як найпопулярніші зразки дисидентської літератури. У книзі вперше друкуються документи із архівно-слідчої справи дружини поета Марії Гаврилівни Сосюри, репресованої у листопаді 1949 року, яку було згодом реабілітовано за відсутністю складу злочину. У науковій розвідці Сергія Гальченка розкриваються невідомі сторінки життя і творчості неординарної особистості – українського поета Володимира Сосюри.

До книги увійшли дві автобіографії письменника (1923, 1925), незавершене і ненадруковане за життя оповідання «Фавст» (1923), спогади про Григорія Косинку його матері Наталії Стрілець та дружини Тамари Мороз-Стрілець, а також вибрані оперативні документи про стеження за молодим талановитим майстром слова, що розпочалося ще напочатку 1920-х років. Із донесень таємних агентів (сексотів) формувалася справа-формуляр, яка велася фактично до арешту Г. Косинки і його розстрілу у грудні 1934 року.

Микола Хвильовий (справжнє прізвище – Фітільов, 1893–1933) – поет, письменник, публіцист, громадський діяч, що став однією із найбільш знакових постатей доби Розстріляного відродження. Гасло «Геть від Москви!», кинуте письменником під час започаткованої ним літературної дискусії, об`єднало митців у боротьбі за незалежність розвитку української художньої культури. Понад усе цінуючи творчу свободу, у передчутті жорстоких обмежень та репресій радянського уряду письменник здійснив самогубство, збунтувавшись проти тоталітарної системи. У різні часи Миколу Хвильового сприймали по-різному, але сьогодні його ім’я уособлює в собі вищий злет української літератури 20-х років XX століття.

Визнаний літературознавець, глибокий аналітичний критик, полеміст, лідер «неокласиків», поет і блискучий перекладач античної поезії Микола Костянтинович Зеров (1890–1937) не міг бути осторонь відомої літературної дискусії 20-х років. Погляди Зерова вимагали усвідомлення й засвоєння багатств української національної традиції, перенесення на український ґрунт кращих творів європейської класики й сучасної літератури. Став жертвою сталінських репресій доби розстріляного відродження.

Важливе місце у творчості класика австрійської літератури Стефана Цвейга (1881–1942) займають біографічні романи, есе. Майже десять років письменник працював над циклом «Будівники світу». Перший твір цього циклу – «Три майстри. Бальзак, Дікенс, Достоєвський» (1920) про найбільших письменників XIX століття Франції (Бальзак), Англії (Дікенс) і Росії (Достоєвський). Не завжди точні у фактах, інколи довільно трактуючи життя і діяльність історичної особи, белетризовані біографії Цвейга підкуповують критичним мисленням, умінням відтворити історичний колорит, проникненням в психологію творчої особистості. В формате PDF A4 сохранен издательский макет.

Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнював білі плями в нашій історії. Роман «Бо війна – війною…» (1989) – це розповідь про складний життєвий шлях галичанина, якому довелося пройти через Першу світову війну, еміґрацію, повернення на Україну і репресії 1930-х років. Широта подій, зображених Р. Іваничуком, захоплює – від натуралістичних картин Першої світової, польсько-української війни 1918–1919 років до виживання українських еміґрантів за кордоном. Письменник змальовує останні дні життя і смерть Івана Франка; на сторінках роману постають Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Степан Рудницький, Олександр Олесь та інші представники цвіту української нації; а також оживає побачена очима першопрохідців краса Північного полюсу.

У книжці «Бій з демоном: Гельдерлін, Кляйст, Ніцше» С. Цвейг розповідає про трьох ключових творців, провісників XX століття, які, мабуть, вплинули на сучасне розуміння мистецтва, творчості, релігії чи не більше за всіх інших. «Ці три героїчних образи – Гельдерлін, Кляйст і Ніцше – навіть у зовнішній долі виявляють разючу подібність: так, ніби для них був складений один гороскоп. Всі троє гнані якоюсь надпотужною… надприродною силою із затишного „я“ в згубний циклон пристрасті і передчасно закінчують свій шлях в жахливому потьмаренні розуму, в смертоносному сп'янінні почуттів – божевіллям або самогубством. Не пов'язані зі своєю епохою, не зрозумілі своїм поколінням, блиснувши, немов метеорит, вони мчать у ніч свого призначення… Вони самі під владою, вони… одержимі вищою силою, силою демонічною…» – так автор говорить про своїх героїв. Українською друкується вперше. У форматі PDF A4 збережений видавничий макет.

Стефан Цвейг (1881—1942) – класик австрійської літератури, автор новел, романів, белетристичних біографій та есеїв. До трилогії «Лікування і психіка» увійшли художні біографії австрійських вчених і лікарів Франца Месмера (1734—1815), Зигмунда Фройда (1856—1939) та американської цілительки Мері Бейкер-Едді (1821—1910), які, за висловом самого Цвейга, йдучи самостійними й навіть протилежними шляхами, втілили в життя на сотнях тисяч людей ідею лікування духом. Проте ставлення до цих трьох яскравих особистостей у письменника дуже різне: Месмера він захищає і виправдовує, проголошуючи його першопрохідцем і засновником методу лікування шляхом навіювання; Бейкер-Едді – звинувачує у плагіаті, обмані і зведенні культу, відзначаючи, однак, при цьому її талант у просуванні простої і дієвої ідеї лікування вірою; Фройда ж автор обожнює, відкрито захоплюючись його теоріями і досягненнями у сфері психоаналізу. У форматі PDF A4 збережений видавничий макет.

Третім за хронологією написання твором у циклі «Будівники світу» класика австрійської літератури Стефана Цвейга (1881—1942) є «Три співці свого життя. Казанова, Стендаль, Толстой» (1928). Зіставлення цих імен звучить несподівано. Насправді ж ці три імені символізують три сходинки в межах однієї й тієї ж творчої функції: самозображення. Найважливішим завданням свого мистецтва вони мимоволі вважають не відображення макрокосму, тобто повноти існування, а показ мікрокосму власного «я»: для них немає реальності значнішої, ніж реальність їхнього власного існування. Це спроба показати на прикладі трьох видатних особистостей тип поглиненого собою суб’єктивного художника. У форматі PDF A4 збережений видавничий макет.

Син двох народів, Шмуель Йозеф Агнон (1888–1970) народився в містечку Бучач на Тернопільщині, а став класиком єврейської літератури на івриті, одним із видатних письменників ХХ століття і єдиним уродженцем української землі та першим серед громадян Ізраїлю лауреатом Нобелівської премії з літератури (1966). Він майстерно змалював історичний і психологічний портрет єврейства, створив світську літературу – сучасницю і сестру релігійної єврейської словесності. Творчість Агнона розпочиналася в Галичині й назавжди увібрала в себе багату палітру її просторів, усю гаму звичаїв та обрядів, мови й характерів євреїв, доля яких тісно поєдналася з українцями. Крізь усе життя майстер слова проніс любов до рідного краю і, багато розповідаючи світові про українську землю, розкривав багатовікову спорідненість долі двох у минулому бездержавних народів.

Трагічна доля судилася Василю Стусу (1938—1985) – талановитому українському поету, прозаїку, перекладачу, літературознавцю, правозахиснику, одному з найактивніших представників українського культурного руху 1960-х років. Він був людиною, не здатною на компроміси, яка завжди йшла шляхом правди і заплатила за це власним життям, людиною, яка з гідністю казала про себе: «…Голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину».