Книги автора: Борис Поломошнов

Данная миниатюра посвящена философу Георгу Вильгельму Фридриху Гегелю. Наша задача - на минимальном информационном пространстве обеспечить Вам режим максимального благоприятствования для освоения (превращения из не-своего в свое) основ гегелевской философии. Оградив при этом вас от попадания в психоневрологический диспансер в качестве пациента, что, – увы!, – нередко случается с наиболее ретивыми изучателями Гегеля. «Зачем мы это делаем?», – спросите вы. Затем, чтобы максимально укрепить несомненно имеющийся у нас иммунитет против глупости, выдающей себя за умность. Ведь с такой мимикрией нам приходится сталкиваться в жизни слишком часто.

То, что наше повествование о человеке по имени Фрэнсис Бэкон здесь оказалось выходящим за пределы одной статьи, далеко не случайно. Многовекторность его философских и научных интересов не может не ошеломлять. Как, впрочем, и результативность и эффективность изысканий, произведенных Френсисом Бэконом. Его заметка «О высокой должности» по своей сути – это «тест-лист» постоянного мониторинга, если хотите – нравственного «аудита» человека на определение его пригодности или непригодности к заниманию им «руководящих» постов.

Данная статья посвящена вскрытию Фрэнсисом Бэконом изъянов нашего мышления, присущим – если с ними не бороться и если их не преодолевать – поголовно всем людям. Эти изъяны Ф.Бэкон назвал «идолами, осаждающими умы людей». Мы же в представленной здесь миниатюрной работе стремились раскрыть те связи и отношения, которые действительно существуют между изъянами («идолами») нашего мышления и теми негативными последствиями принимаемых нами решений и соответствующих им действий в результате нашего непротивления указанным «идолам».

«Афоризмы» Фрэнсиса Бэкона – это, по сути дела, гимн Природе и предостережение человеку в его стремлении царствовать над ней. Когда человек решает, что «нам нельзя ждать милости от природы, взять их у нее – наша задача» и действует соответственно этому «принципу», он начинает напоминать серийного маньяка-насильника, силой овладевающего объектом его вожделения. Однако Природа не прощает своих насильников. Если вырубаются леса в Карпатах, сплошь состоящие из столетних смерек, то нечего потом жаловаться на небывалые доселе наводнения. Если проводятся сомнительные эксперименты на работающем ядерном реакторе, то «черный Чернобыль» – естественное следствие надругательства человека не-разумного Природой-матушкой, не позволяющей учинять произвол над собой. Об этом, по сути дела, и пишет в своих «Афоризмах» Френсис Бэкон, а мы лишь доводим его пророческие мысли до сведения своих читателей.

«Между Добром и Злом» – это книга-прорыв – за пределы, устанавливаемые идеологиями всех мастей. Книга-ниспровергатель – идеологических штампов и ортодоксальных клише любых цветов и оттенков; всяческого фанатизма и мракобесия; всевозможных форм лицемерия и ханжества; безобразного словоблудия и бесстыдного суесловия, господствующих сегодня в самых различных системах образования и воспитания по поводу извечной для людей проблемы столкновения Добра и Зла. Авторы книги – Борис и Егор Поломошновы, отец и сын, – увлекают читателя полемикой, происходящей между гипотетическими Учителем и Учеником, в результате чего происходит совместное погружение в предельные глубины проблемы. Результаты такого погружения по своей парадоксальности превосходят все ожидания. Книга адресована людям непредубежденным, готовым взглянуть на мир незашоренным взглядом.

Книга «Химера воспитания» Бориса Поломошнова перевернет все ваши представления о воспитании. Во всех формах Воспитания – существовавших, существующих и могущих существовать – автор усматривает одно и то же: целенаправленное волевое воздействие одних людей – воспитующих – на сознание других – воспитуемых. Такое действие противно самой сущности человеческих отношений. Вместо воспитания как системы воздействия автор предлагает действенную, эффективную, жизнеспособную и человечную систему взаимосодействия. В ней отношения иерархии заменяются партнерством, страх – взаимоуважением, диктат – взаимопониманием. Предназначается книга папам и мамам – как уже состоявшимся, так и еще только будущим, а также всем, кто интересуется психологией воспитания и формированием личности.

Книга Бориса Поломошнова «Лидерство: проклятье или панацея» - это юмористически-мудрое пособие по достижению высоких целей. В эпоху активного генерирования новых идей автор сумел найти свой уникальный подход к уже успевшей стать банальной теме лидерства. Его идеи подчеркивают индивидуальный стиль мышления, который заключается в полной свободе от всяческих идеологий. Книга состоит из тематических разделов, в которых читателю предлагается постигнуть тайны скрытого потенциала и уникальности человека, изучить типологию лидерства, вникнуть в глубинный смысл пользы поражений. Лидером может стать каждый, вопрос состоит в целях и способах их достижения, ведь, по мнению автора, сила без разума является вандализмом, могущество без справедливости – злодейством, а величественность без мудрости – тщеславием. Книга «Лидерство: проклятье или панацея» станет интересной и увлекательной для всех, кто интересуется глубинами внутреннего мира, свободно мыслит и готов к новым познаниям.

Познайомтеся: Станіслав Лец. Прохання не плутати зі Станіславом Лемом. Теж — поляком. Теж — філософом. Але — по-іншому. Другий з них писав глибоко і багато. Перший — теж глибоко, але — коротко. Другого любили і досі люблять ставити. Кінорежисери. Першого любили і люблять цитувати. Президенти. Країн. І — генеральні секретарі. ООН. Втім, не будемо Вам заважати. Отримувати задоволення. Або ж — засмучуватися. Від того, з чим Вам доведеться зустрітися в афоризмах Станіслава Єжи Леца.

Шопенгауер, окрім численних заслуг перед Філософією, заклав філософський фундамент нової науки, котру 1907-го року Іван Блох назвав сексологією. Зробив це Шопенгауер легко й невимушено — просто долучив розділ «Метафізика статевого кохання» до своєї головної праці — «Світ як воля та уявлення». У цій вельми цікавій книжці ви відшукаєте й хрестоматійний текст Шопенгауера і, як завжди, доступні й захоплюючі коментарі й пояснення Бориса Поломошного — популярного провідника філософськими хащами для ледачих.

Ця стаття присвячена — не в останню чергу — «порятунку репутації» Еріха Фромма від можливих звинувачень через плагіат: адже слово-зворот «втеча від свободи» вперше було залучене до публіцистичного обігу не Фроммом, а Джентіле/Муссоліні. Причому — на вісім років до Фромма. Паралельно ми з Вами — за Вашим, звісно ж, бажанням — візьмемо найбезпосереднішу участь у з’ясуванні всіх обставин, котрі є і котрі стосуються парадоксального, але такого, що таки існує, причому — масовому явищу в Світі Людей: їхній втечі від свободи.

Продовжуючи досліджувати філософську спадщину Деніела Белла, неможливо обійти увагою його працю «Майбутнє постіндустріальне суспільство: Досвід соціального прогнозування». У ній Белл вже постає перед нами не як запеклий обвинувач ідеологій, Ідеології як такої, а як автор, який ретельно зважує кожне своє слово, повністю усвідомлює, кому він протиставляє те, що він пише. Наше завдання тут було досить скромним: просто донести до Вашого відома виявлене Беллом — як сказане, так і не-сказане ним.

Наведена тут міні-стаття присвячена розумінню феномена часу одним зі «стовпів» філософії XX століття — Мартіном Гайдеґґером, викладеного ним у роботі «Sein und Zeit» — «Буття і Час» і його ж доповіді «Zeit und Sein» — «Час і буття», прочитаної ним 31.01.1962 в актовій залі Фрайбурзького університету. Відразу ж обмовимося: ми навмисно відсторонюємося і від членства Гайдеґґера в NSDAP (Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei), і від його ректорства у Фрайбурзькому університеті саме за часів Третього Рейху: ми — не його судді, а ці сторінки — не місце ні для судилища, ні навіть для суду. У цій статті ми керувалися трьохтисячолітнім принципом, заповіданим нам давньоіндійськими мудрецями: «Не вчися дурному навіть у своїх батьків, вчися хорошому навіть у своїх ворогів». Якщо нам з Вами є чому повчитися і навчитися у Мартіна Гайдеґґера, ми з Вами обов’язково це зробимо.

Ця нотатка — про, мабуть, найскандальнішу працю епатажного філософа Герберта Маркузе: «Одновимірна людина». Майже зразу після її опублікування на автора налетів оскаженілий шквал критики. Звинувачення були найрізноманітнішими: від закидів щодо його мізантропії і до — викриття його ж «прихованої зневаги до людей». Маркузе охрестили й циніком, і нігілістом, і екстремістом, і «лівоопортуністичним ревізіоністом». У наш час, через півстоліття після того, як вийшла у світ «Одновимірна людина» Маркузе, ми спробували запропонувати Вам своє бачення сенсу й суті цієї, безсумнівно неординарної праці.

Пропонована Вашій увазі стаття присвячена одній з найбільш гнаних робіт в історії філософії XX століття — «Кінець ідеології». Автор — Деніел Белл. На момент її написання — щойно став доктором філософії. Головне звинувачення на адресу і самої роботи, і її автора — «безідейність», нібито нав’язувана Д. Беллом всій філософії і всім філософам. Насправді ж мова тут йде про необхідну трансформацію, якої має зазнати ідеологія з тим, щоб перетворитися в ідеософію, тобто, в дослівному перекладі з мови античних греків на сучасну, зі «слова про природу ідей »трансформуватися в «мудрість відносно ідей». Різниця між ними полягає в тому, що в ідеології ідеї абсолютизуються і виносяться за межі їх дійсної застосовності, в ідеософіі ж ці межі виявляються. Для того, щоб не дати «лікам» стати «отрутою».

Нотатка, що пропонується Вашій увазі — по суті — це запрошення. До ознайомлення. З дуже цікавою роботою Еріха Фромма: «Мистецтво любові, чи дослідження природи кохання». Коли ви будете читати цю книгу, Ви у чомусь будете погоджуватися з її автором, у чомусь — ні. Проте, в будь-якому випадку Ви не пошкодуєте за часом, згаяним на її прочитання. І — в розумінні отриманого від її прочитання задоволення, і — в плані отриманої від неї користі. Для Вашого життя. «Мистецтво любові…» можна коментувати, можна обговорювати, можна — й те, й інше. Ми ж від себе дозволили собі лише зробити зовсім крихітну ремарку з приводу раціональності/ірраціональності феномена Любові.

Книга «По цей бік Потойбіччя: запрошення до майбутньої філософії спільності» Бориса Поломошнова — це книга-виклик. Виклик не тільки й не стільки змісту одного з найбільш грандіозних творів Фрідріха Ніцше («По той бік добра і зла. Прелюдія до філософії майбутнього»), скільки виклик самому Потойбіччю. А воно, Потойбіччя, за визначенням автора, є цариною дурості, підлості, заздрості. Тобто всього того, що знаходиться «по той бік» розумності й людяності. Всього того, що народжується в головах людей як принизлива, потворна мутація пронизливих думок і прекрасних почуттів. Книга призначена для широкого кола читачів, які прагнуть розібратися у таємницях буття, для мислячих й допитливих шукачів правди та справедливості, для кожного, хто прагне розібратися в природі Добра і Зла.