18+: Парафрази й переклади. Книга 2

18+: Парафрази й переклади. Книга 2
Олексiй Анатолiйович Кононенко

У виданнi зiбранi парафрази й переклади еротичних текстiв майстрiв слова рiзних часiв з рiзних краiн свiту. Цi твори мають загалом схожу долю – свого часу iх забороняли, знищували, не допускали до читача. Авторiв, iлюстраторiв, друкарiв переслiдували, вони змушенi були виiздити за кордон, декого навiть ув'язнили. Проте написане пером збереглося, було видрукуване, дiйшло до наших часiв.

Якщо тексти друкувалися iншими мовами, вони мають повне право побачити свiт украiнською. Отже, в украiнського читача е чудова нагода насолодитися еротичними творами Апулея, Вольтера, Джефрi Чосера, Джованнi Боккаччо, Маргарити Наваррськоi, Михайла Могилянського, Олександра Афанасьева, Олександра Купрiна, Михайла Лермонтова, Івана Бунiна, Олександра Пушкiна та Олексiя Кононенка.

Олексiй Кононенко

18+ Парафрази й переклади Книга 2

…Найнебезпечнiше у людини зовсiм не статевий орган – вiн завжди одноманiтний i сумирний реакцiонер, а думка – ось повiя, i навiть гiрше неi: вона блукае обов’язково там, де ii зовсiм не потребують, i вiддаеться лиш тому, хто iй нiчого не платить!

    Андрiй ПЛАТОНОВ
    Смiттевий вiтер (1934)

Михайло Могилянський

Наречена

Кондуктор не запалював свiчок,
В тiсне купе темрява заповзала,
Стемнiле небо в клiпаннi зiрок…
Повiки важчали… на очi майже впали…
Терпка одноманiтнiсть теплих мрiй,
Таке ж одноманiтне торохтiння…
Аж раптом сон кудись майнув з-пiд вiй,
Напав неспокiй, до головокружiння.

Ледь голову звела… у серцi щем…
Ще вдень вiдчула дивний пильний погляд…
З кутка навпроти знову блиск очей,
Мов трое iх: лиш вiн, вона i поiзд.
Сусiдцi випадковiй вiльно вдень
Про скорий шлюб безпечно торочила,
Що наречений на перон прийде,
Що iспити на курсах закiнчила…

Навпроти ж – легкий усмiх в бородi,
Пухкi i нiжнi губи, мрiйнi очi.
Зiйшла сусiдка… поiзд в нiч летiв…
Боялася i не боялась ночi…
Коли в купе залишились удвох
В темря?вi – почувалась смiливiше.
Неспокiй зник, пропав переполох,
Ховалася в утомi, як у нiшi.

Пронизливий гiпноз очей палких
Оволодiв пiдвладно, невiдступно.
Даремний рух вiдбитися од них…
Згадалося: ще нiч – i буде шлюбна…
Не думалось про шлюб… То дивна рiч!
Про нареченого… набiгли новi хвилi.
Тривога потонула… ось i нiч…
Противитись очам його не в силi…

І радо пiдкорялась владi тiй,
Коли вiн взяв тремтячу руку тихо.
І на руцi цiлунок затремтiв,
І тiло охопила дивна втiха.
Гарячих поцiлункiв теплий рiй
На руку сiв… десь кроки залунали…
Запаленi свiчки… кондуктор… збiй
Лише на мить… i знов нашестя шалу.

Без перепону вiддана, без слiв,
В його руках усе – душа i тiло…
Локомотив протяжно засвистiв…
Напiвпритомна в тишi затремтiла…
– У мiстi N., – кондуктор сповiстив, —
Зупинка…
Перед нею на колiнах…
Цiлунками ii обличчя вкрив:
– Ми сходимо удвох… це неодмiнно…

Покiрна в щастi… волi – нi на грiш…
Накрили хвилi радостi невпиннi…
Пасивна i знесилена, хоч рiж,
Належала йому, немов рабиня.
Зiйшли з вагона в пахощах весни.
Акацii… жасмин… дощу дрiбнота…
Травнева нiч… у свiтi лиш вони.
І екiпажем, хоч готель навпроти.

Сидiла тихо… мiцно пригортав…
Неначе оловом все тiло налилося…
Аби лиш хоч на мить спочити дав…
А потiм вже нехай би все збулося.
Вона на другий поверх ледь зайшла…
Нарештi номерний послав постелю…
Аж раптом – диво дивне – стався злам,
В нiй дика хiтка проросла iз лелi.

Немов шаленство вдарило крилом,
Неначе вихор, пристрасть налетiла…

Утоми миттю як i не було,
В очах – жага, енергiя i сила.
Зiрвала одяг i бiлизну теж…
Ледь незнайомець поспiвав за нею…
Вона в безодню пристрастi без меж
Пiрнула вся, i тiлом, i душею.

Мов у пропасницi, дiвчи?на вiддалась —
Скажена оргiя, обiйми, шепiт, крики.
Достоту раюванням обпилась,
Вливаючи жагу у чоловiка.
Заснув нарештi. Ранок у вiкно.
Легенько встала. Швидко одягнулась.
Все, що було, – було примарним сном,
Приснилося – привидiлось – забулось.

По аркушу пробiглась олiвцем:
«Спасибi. Не шукай. Прощай навiки…»
Хотiла йти. Схилилася тихцем.
В уста поцiлувала чоловiка.
Всмiхнулась… Вийшла… По свiтах – весна…
Гучний пташиний хор святкуе днину…
Депешу: «Їду», – жениху, щоб знав…
До потяга лишалось з пiвгодини.