А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я Ё
A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
0 1 2 3 4 5 6 7 8 9
Выберите необходимое действие:
Меню
Свернуть
Скачать книгу Гра янгола

Гра янгола

Язык: Украинский
Год издания: 2017 год
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 19 >>

Читать онлайн «Гра янгола»

      Гра янгола
Карлос Руис Сафон

Цвинтар забутих книжок #2
У розтривоженiй Барселонi 20-х рокiв XX столiття молодий письменник, одержимий неможливим коханням, дiстае пропозицiю вiд таемничого видавця написати книжку, якоi досi не iснувало. Йому обiцяно за це цiлий статок, а може, й значно бiльше.

Ця епопея, сповнена таемничостi, романтики, iнтриг i трагедiй, проводить нас крiзь лабiринт, у якому чари книжок, пристрастей i дружби поеднуються, утворюючи надзвичайно цiкаву розповiдь.

Карлос Руiс Сафон

Гра янгола

© Carlos Ruiz Zafоn, 2008

© Corelliana LLC, 2017

© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2018

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2018

* * *

Передмова до видання украiнською мовою

Інодi читачам та лiтературним критикам здаеться, що в сучаснiй лiтературi вже не може з’явитися жодного нового сюжету, жодноi бiльш-менш оригiнальноi iсторii. Але, на щастя, це не так. Свiт, який не встигае оговтатися вiд шалених успiхiв дивовижних романiв Умберто Еко та Дена Брауна, таки не припиняе народжувати новi iмена прекрасних оповiдачiв. Таемницi нiколи не закiнчуються, загадки трапляються на кожному кроцi, сама буденнiсть перетворюеться на гру, ставки в якiй надто привабливi, щоби вiдмовитися, i одночасно занадто великi, аби безстрашно погодитися! За велiнням долi провiдником для читача в запропонованiй грi стае iспанський майстер слова на iм’я Карлос Руiс Сафон…

Чи варто говорити, чим саме роман Сафона «Гра янгола» зацiкавить вимогливого читача? Якщо ви не полюбляете таемницi, то, звичайно ж, вiн не для вас. Проте навiть у такому разi кожне слово, написане пером цього безумовно талановитого каталонця, не залишить байдужим. Варто лише скуштувати тi слова!

Останнiм часом популярна лiтература тяжiе до заглиблення в iсторичне минуле. Таке тло виконуе настiльки ж важливу роль, як i кожен образ, створюваний письменником. У центрi подiй «Гри янгола» – Барселона 1920-х рокiв. Мiсто, чия сумiш старосвiтськоi плiсняви та модерноi загадковостi iдеально пiдходить до авторського задуму. Готичнi будiвлi, цвинтарi, борделi… Саме в гущинi такоi атмосфери живе головний герой – молодий талановитий письменник Давид Мартiн. Юнак, захоплений нездiйсненним коханням, потрапляе в скрутне становище, з якого, здавалося б, немае виходу. Але раптом вiн дiстае цiкаву пропозицiю вiд паризького видавця Андреаса Кореллi. Завдання полягае в тому, щоб написати книгу, якоi ще нiколи не iснувало, в обмiн на зовсiм iншу долю…

З блискучим стилем та приголомшливою детальнiстю автор веде читача до Цвинтаря забутих книжок, проголошуючи устами Давида: «Це мiсце таемницi. Святилище. Кожна книжка, кожен том, що iх ти тут бачиш, мае душу. Душу того, хто ii написав, i душу тих, хто ii прочитав, хто жив i мрiяв iз нею». Проте це зовсiм не кiнець iсторii!

Наслiдуючи найкращi традицii готичного роману, Сафон створюе нову iспанську прозу, найуспiшнiшу з часiв появи «Дон Кiхота» Сервантеса!

Отже, пропонуемо читачевi долучитися до захопливих пригод та iнтриг, пройти через лабiринти секретiв i пристрастей, що переплелися в майстернiй оповiдi Карлоса Руiса Сафона, наче увi снi, вiд якого вам не захочеться прокидатися!

Присвячуеться Марii-Кармен, “a nation of two”[1 - Нацii з двох людей (англ.) (Тут i далi прим. пер.).]

Дiя перша

Мiсто проклятих

1

У пам’ятi письменника назавжди зберiгаеться той день, коли вiн отримуе трохи грошей чи бодай похвалу за свое оповiдання або роман. Вiн нiколи не забувае про ту мить, коли солодка отрута гординi проникае йому в кров i вiн починае вiрити в те, що нiхто не помiтить вiдсутностi в нього таланту й лiтературна мрiя подаруе йому дах над головою, гарячу страву наприкiнцi дня й те, чого вiн найпалкiше прагне, – можливiсть побачити свое прiзвище надрукованим на оправленому в картон жалюгiдному стосику аркушiв, якi, поза всяким сумнiвом, проживуть довше, нiж вiн. Письменник приречений навiки запам’ятати цю мить, бо на той час вiн уже проклятий i його душа мае цiну.

Щодо мене, то менi довелося пережити ii в один iз далеких днiв у груднi 1917 року. Менi було тодi сiмнадцять рокiв, i я працював у «Голосi iндустрii», захирiлiй газетi, що животiла в напiврозваленiй будiвлi, у якiй колись була фабрика з виробництва сiрчаноi кислоти й зi стiн якоi досi сочилася ядуча пара, що роз’iдала меблi, одяг, душу й навiть пiдбори черевикiв. Та будiвля стояла за лiсом янголiв та хрестiв кладовища Пуебло-Нуево, i здалеку ii силует зливався iз силуетами усипальниць, що вирiзнялися на тлi обрiю, де стримiли також сотнi фабричних димарiв, утворюючи постiйнi червоно-чорнi сутiнки, якi нависали над Барселоною.

Того вечора, коли мое життя повернуло на iнший курс, заступник головного редактора газети дон Басилiо Морагас зволив перед самим закiнченням робочого дня покликати мене в темну комiрчину, що була в самiй глибинi редакцii й iнодi правила за кабiнет, а iнодi – за мiсце для курiння гаванських сигар. Дон Басилiо був чоловiк iз лютим виразом обличчя та пишними вусами, що не бажав терпiти будь-яку анархiчну самодiяльнiсть i був прихильником теорii, згiдно з якою надмiрне застосування прислiвникiв та дiеприкметникових зворотiв свiдчило про спотворений смак i про нестачу вiтамiнiв в органiзмi того, хто iх застосовував. Коли вiн помiчав за якимсь редактором схильнiсть до квiтчастоi прози, то доручав йому протягом трьох тижнiв лише складати повiдомлення про смерть. Якщо пiсля такого покарання винний знову брався за свое, вiн навiчно засилав його у вiддiл iнформацii для домогосподарок.

– Доне Басилiо, ви мене викликали? – боязко запитав я.

Заступник головного редактора подивився на мене скоса. Я заглибився в кабiнет, який смердiв тютюном i потом, i чекав подальших розпоряджень. Дон Басилiо не помiчав моеi присутностi й з червоним олiвцем у руцi далi перечитував якусь статтю, що лежала на його письмовому столi. Протягом кiлькох хвилин заступник головного редактора нещадно калiчив текст своiми виправленнями та скороченнями, лаючись крiзь зуби так, нiби мене там не було. Не знаючи, що робити, я побачив бiля стiни стiлець i зробив такий рух, нiби зiбрався сiсти.

– Хто вам наказав сiдати? – промурмотiв заступник головного редактора, не вiдриваючи погляду вiд тексту.

Я поквапно випростався й затамував подих. Заступник головного редактора зiтхнув, вiдклав убiк червоний олiвець, вiдкинувся назад у крiслi й подивився на мене так, нiби я був якимсь непотребом.

– Менi сказали, що ви пишете, Мартiн.

Я проковтнув слину, а коли розтулив рота, то звiдти пролунав тремтячий i до безглуздя тоненький голос:

– Так, пишу, тобто, власне, пробую писати…

– Сподiваюся, у вас виходить лiпше, нiж ви кажете. І що ж ви пишете? Якщо менi буде дозволено запитати про це.

– Детективнi iсторii. Тобто…

– Я все зрозумiв.

Дон Басилiо обдарував мене промовистим поглядом. Якби я йому сказав, що вилiплюю зi свiжого гною статуетки для рiздвяного вертепу, вiн би, думаю, подивився на мене з бiльшим ентузiазмом. Вiн знову зiтхнув i стенув плечима.

– Вiдаль каже, у вас не так уже й погано виходить. Звiсно, у цьому жанрi надто висока конкуренцiя, а тому… Але якщо Вiдаль каже…

Вiдаль мав славу першого пера в «Голосi iндустрii». Вiн вiдповiдав за щотижневу шпальту подiй, де подавався единий матерiал, який варто було читати в газетi, i був автором iз десятка пригодницьких романiв, що мали певну, хоч i досить скромну популярнiсть, про життя бандитiв старовинного кварталу Барселони Раваль та про iхнi любовнi пригоди з дамами вищого свiту. Завжди одягнений у бездоганно скроений шовковий костюм i взутий у блискучi iталiйськi мокасини, з бiлявим, повсякчас бездоганно зачесаним волоссям, вусиками, якi були нiби намальованi олiвцем, i безтурботною та доброзичливою усмiшкою чоловiка, що почуваеться пречудово як у власнiй шкурi, так i у свiтi, Вiдаль мав зовнiшнiсть i манери вишуканого жiночого кумира. Вiн походив iз родини купцiв, якi забагатiли в Америцi на торгiвлi цукром, а коли повернулися до Іспанii, то встигли ще й добре нажитися, уклавши чималi грошi в електрифiкацiю мiста. Його батько, патрiарх клану, був одним iз головних акцiонерiв газети, тож дон Педро використовував редакцiю як поле для гри, де мав можливiсть рятуватися вiд нудьги, яка так допiкае тим, хто жодного дня у своему життi не вiдчував необхiдностi працювати. І байдуже, що газета спалювала грошi так само, як новi автомобiлi, що вiднедавна з’явилися на вулицях Барселони, спалювали бензин: адже династiя Вiдалiв, спочатку скупивши всi можливi вельможнi титули, тепер заходилася будувати на прилеглих до мiста територiях, якi найшвидше розвивалися, банки та маетки, кожен розмiром iз невеличке князiвство.

Саме Педро Вiдалю я наважився показати своi першi спроби в галузi письма, коли був iще малим хлопцем i заробляв собi на життя тим, що приносив до редакцii каву та сигарети. Вiн нiколи не шкодував для мене часу, читаючи моi опуси та допомагаючи менi порадами. З плином часу вiн зробив мене своiм помiчником i дозволив друкувати моi тексти на машинцi. Це вiн сказав, що якщо я захочу поставити свою долю на кiн i зiграти в росiйську рулетку лiтератури, то вiн згоден допомагати менi й спрямовувати моi першi кроки. Вiрний своему слову, тепер вiн кинув мене в пазури дона Басилiо, Цербера нашоi газети.

– Вiдаль надто сентиментальний, i вiн досi вiрить у глибоко антиiспанськi легенди про необхiднiсть шанувати справжнiй талант i надавати можливостi тим, хто iх справдi заслуговуе, а не тим, хто претендуе на них завдяки своему суспiльному або службовому становищу. Маючи стiльки грошей, вiн може дозволити собi любити лiрику та поезiю. Якби я мав бодай соту частину тих дуро, якi сиплються на нього, то присвятив би весь свiй час написанню сонетiв, i пташки сiдали б на мою долоню й дзьобали з неi просо, зачарованi моею некорисливою добротою.

– Сеньйор Вiдаль – велика людина, – запротестував я.

– Вiн бiльш нiж велика людина, вiн святий, бо вже не один тиждень надокучае менi балачками про те, який талановитий i працьовитий наймолодший iз працiвникiв нашоi редакцii, хоч вiн i схожий на здохляка, що помирае з голоду. Вiн-бо знае, що в глибинi душi я добрий i великодушний, а крiм того, вiн пообiцяв подарувати менi коробку гаванських сигар, якщо я надам вам цю можливiсть. А коли Вiдаль щось обiцяе, то для мене це те саме, якби Мойсей спустився з гори з глиняними скрижалями в руках i з iстиною, що вiдкрилася йому там, у високостi. А тому з нагоди Рiздва й для того, щоб ваш друг нарештi стулив рота й дав менi спокiй, я пропоную вам дебютувати, як дебютують героi: проти вiтру й хвиль.

– Дуже вам дякую, доне Басилiо. Обiцяю, ви не пожалкуете.

– Не поспiшайте так, хлопче. До речi, а якоi ви думки про надмiрне застосування прислiвникiв та дiеприкметникiв?

– Я вважаю, що це злочин, який треба вписати до карного кодексу, – вiдповiв я з переконанiстю новонаверненого.

Дон Басилiо схвально кивнув головою.

– Добре, Мартiн, дуже добре. Я надам вам прiоритет у його чистому виглядi. Бо тi, хто давно працюють i спромоглися вижити в цiй професii, мають прiоритет, але не мають принципiв. Ось мiй план. Сiдайте й пильно слухайте, бо двiчi повторювати я не буду.

План був такий. З причин, у якi дон Басилiо визнав за лiпше не заглиблюватися, з матерiалом для другоi сторiнки недiльного видання, де традицiйно друкували художне оповiдання або подорожнi нотатки, в останню мить виникли труднощi. Там було заплановано дати розповiдь, насичену патрiотичним духом i палкою лiрикою, причому ii сюжет обертався б навколо военних подвигiв, про якi розказано в багатьох пiснях i якi рятували християнську цивiлiзацiю в усiх куточках свiту вiд Святоi землi до дельти Юбрегата[2 - Юбрегат – рiчка в Каталонii. Дельта Юбрегата розташована поблизу Барселони.]. На жаль, текст не надiйшов вчасно чи, як у мене виникла пiдозра, доновi Басилiо просто не захотiлося його друкувати. Через шiсть годин примiрники газети вже мали бути спакованi для розсилання, а замiнити забраковане оповiдання не було чим, крiм реклами на всю сторiнку поясiв iз китового вуса, що надавали стегнам грандiозноi форми. Опинившись перед цiею проблемою, керiвна рада постановила органiзувати пошук лiтературних талантiв у межах редакцii з метою вийти зi скрутноi ситуацii й пiдготувати цiкаву оповiдь на чотири шпальти, позначену високими лiтературними перевагами, достатнiми для того, щоб дати втiху нашому традицiйному читачевi. Список iмовiрних талантiв, якi передбачали випробувати, складався з десяти прiзвищ; до речi, мого прiзвища серед них не було.

– Друже Мартiн, обставини, на жаль, склалися так, що жодного з означених майстрiв пера не виявилося на мiсцi й розшукати iх у межах розумного часу не уявляеться можливим. Опинившись перед лицем неминучоi катастрофи, я вирiшив дати шанс вам.

– Розраховуйте на мене.

– Я чекаю вiд вас п’ять аркушiв тексту з подвiйним iнтервалом через шiсть годин, доне Едгаре Алане По. Принесiть менi оповiдання, а не промову чи проповiдь. Бо якби я хотiв почути проповiдь, то пiшов би до церкви. Принесiть менi таке оповiдання, якого б я не читав, а якщо читав, то вкладiть у нього стiльки хисту, щоб я його не впiзнав.

Я вже наготувався кулею вибiгти з кабiнету, коли дон Басилiо пiдвiвся, обiйшов навколо свого письмового стола й плеснув мене по плечу, наче молотом по ковадлу. Лише коли вiн опинився майже впритул до мене, я побачив, що його очi всмiхаються.

– Якщо ваше оповiдання менi сподобаеться, я заплачу вам за нього десять песет. А якщо воно сподобаеться не тiльки менi, а й читачам, я друкуватиму вас i далi.

– Якiсь конкретнi побажання у вас будуть, доне Басилiо? – запитав я.

– Так, будуть. Не розчаруйте мене.

Наступнi шiсть годин я перебув у станi трансу. Я розташувався за столом, що стояв у самому центрi редакцii, призначеному для Вiдаля, коли тому спадало на думку з’явитися бодай на кiлька хвилин на службу. Кiмната була порожня й занурена в густий туман, який утворився з диму викурених тут десятьох тисяч сигар. Я на мить заплющив очi й уявив собi образ: густi чорнi хмари закрили небо й проливаються на мiсто дощем, якийсь чоловiк бiжить у пошуках притулку з кров’ю на руках i таемницею в поглядi. Я не знав, анi хто вiн такий, анi звiдки втiкае, але протягом наступних шести годин вiн перетворився на мого найлiпшого друга. Я засунув аркуш у друкарську машинку й, не зупиняючись, став переносити на папiр усе, що накопичилося в моiй душi. Я воював iз кожним словом, кожною фразою, кожним зворотом, кожним образом i кожною лiтерою так, нiби вони були останнiми, якi я напишу. Я друкував i передруковував кожен рядок iз такою ретельнiстю, нiби вiд цього залежало мое життя, а потiм передруковував його знову. По всiй редакцii розносилося вiдлуння вiд клавiш, гублячись у темнiй залi, а великi дзигарi на стiнi знай вiдлiчували хвилини, що залишилися до свiтанку.

За кiлька хвилин до шостоi ранку я витяг iз машинки останнiй аркуш i глибоко зiтхнув, геть виснажений i з таким вiдчуттям, нiби оси облаштували в мене в мозку свое гнiздо. Я почув повiльнi й важкi кроки дона Басилiо, який прокинувся пiсля одного зi своiх коротких контрольованих снiв i з незворушним спокоем наближався до мене. Я зiбрав надрукованi аркушi й подав iх, не наважуючись подивитися йому у вiчi. Дон Басилiо сiв за сусiднiй стiл i ввiмкнув настiльну лампу. Його очi ковзали згори вниз по тексту, а обличчя не виражало жодних емоцiй. Потiм вiн на мить поклав сигару на край стола й, подивившись на мене, голосно прочитав мiй перший рядок:

– «На мiсто опустилася нiч, а над вулицями здiйнявся запах пилюки, наче подих прокляття».

Дон Басилiо скоса подивився на мене, i я заховався за усмiшкою, що не залишила невидимим жодного зуба. Нiчого бiльше не сказавши, вiн пiдвiвся й вийшов iз моiм оповiданням у руках. Я побачив, як вiн iде в напрямку свого кабiнету i як зачинилися дверi за його спиною. Я залишився на мiсцi, мовби закам’янiв, не знаючи, чи дати драла, чи сидiти на мiсцi, чекаючи вироку смертi. Через десять хвилин, якi здалися менi десятьма роками, дверi кабiнету заступника головного редактора вiдчинилися, i громовий голос дона Басилiо пролунав на всю редакцiю:

– Мартiн. Зайдiть, будь ласка.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 19 >>
Новинки
Свернуть
Популярные книги
Свернуть